Степ широкий простеливсь ген до небокраю

1. Степ широкий простеливсь ген до небокраю,
Поміж трав посохлих вітер гірко завиває,
Сонце випалило степ, води ні краплини,
По степу юнак іде в латаній свитині.

2. Лишив батька, лишив дім, лишив рідну неньку,
Проміняв на гірку воду матінку рідненьку.
Боже, що ж я наробив в цю лиху годину!» -
І розлігся степом крик блудної дитини.

3. «Скільки горя, скільки сліз зазнав я на чужині!
Прости, батьку, тяжкий гріх ти своїй дитині!»
Серце кров'ю облилось у старого батька,
Сльози щастя на очах: «Я ж бо сина бачу!»