До сердець загублених стукає любов

1. До сердець загублених стукає любов
У вінку терновому, на обличчі кров.
Зранена, знесилена, в похмурій тиші
Тихо, ніжно просить місце у душі.

2. А із серця чується: «Відійди, непрошена, -
Скільки вже вас було, геть, для мене досить».
Але знову стукає, адже це - любов,
Бо недарма лилася з ран пробитих кров.

3. Знову не впускають, знову чути стук, -
Вона не відійде, хіба проженуть.
А запас терпіння, мов живий струмок,
Стукає і стукає, адже це - любов.

4. Тижнями, роками чути в тишині:
Ізнадвору - просьба, зсередини - ні.
І часом подумаєш: о, який наш Бог,
Стукає і стукає, адже це - любов.